Світло вечірнє Ирина Жиленко

Світло вечірнє. Вечір - не ранок. І навіть не день. Але й не ніч, слава Богу. Тож не печалься, що сонце зайде. Щось та лишиться од нього. Ти вже отам, де немає людей. Але на сад і подвір'я, наче Господня милість, зійде лагідне світло вечірнє. Стільки розкаже лагідність ця тишею золотою, що й одкровення благе мудреця здасться тобі - німотою. Що таке слово? Ціна йому - гріш. Навіть накреслене кров'ю. Світиться вечір. Пишеться вірш.

Іри́на (Іраїда) Володи́мирівна Жиле́нко (28 квітня 1941, Київ — 3 серпня 2013) — українська поетеса, дитяча письменниця, журналістка та мемуарист. Учасниця антиколоніального руху шістдесятництва, хоча залишилася «явищем не дисидентського, а суто літературного шістдесятництва». Була близькою із Євгеном Сверстюком, Опанасом Заливахою, Василем Симоненком, Іваном Дзюбою, Михайлиною Коцюбинською. Працювала у жанрі «міської української прози» в умовах форсованої русифікації Києва у 1980-тих роках. Авторка

Художня філософія збірки Ірини Жиленко «Світло вечірнє»статья. [1]. Яровой А. С. Художня філософія збірки Ірини Жиленко Світло вечірнє // Літературознавчі студії. Випуск 39. Ч.2. — ВПЦ Київський університет Київ, 2013.

Щойно побачила світ книга спогадів Ірини Жиленко "Homo feriens" з передмовою нашої землячки Михайлини Коцюбинської. Ірина Жиленко:" У нашій вільній Україні люди вже начебто і мають право бути радісними. навіть "незрозумілою" радістю. А чи багато бачимо ми засвітлених нею облич і душ? І не тільки тому, що живеться нелегко, бо погляд у майбутнє тішить мало.

Эта книга охватывает все поэтическое творчество Ирины Жиленко, включая последние прижизненные книги стихов." Книга в удобном "карманном" формате. На украинском языке. - з книги "Вечірка у старій винарні" (1994). - з книги "Цвітіння сивини" (2003). - з книги "Світло вечірнє" (2010). - Е.Соловей. "І те життя було мені як свято!"

Ірина Жиленко вміла виразно й щиро відтворити стан душі й переживання свого ліричного героя, яскраво розкрити дорослі та дитячі характери в складних, драматичних ситуаціях. Вона була вдумливою й людяною поетесою, людиною із глибоким знанням життя. Рідні, близькі та колеги назавжди збережуть добру пам’ять про Ірину Жиленко – талановиту, самобутню поетесу, працьовиту, доброзичливу й світлу людину. Національна спілка письменників України. Київська організація НСПУ.

Ірина Жиленко - одна з чільних представниць покоління шістдесятників. Дебютувавши 1965 року збіркою «Соло на сольфі», вона заявила про себе на повен голос, хоча, на відміну від своїх колег-ровесників, сповідувала камерний, «аполітичний» та «асоціальний» стиль поезії. Вона стояла дещо осторонь змістових і формальних пошуків свого покоління, однак уявити поезію шістдесятих без творчості Ірини Жиленко неможливо. Уже перші поетичні спроби авторки засвідчили, що до свого покликання вона ставиться вкрай вимогливо, не допускає легковажного поводження зі словом і поетичним образом, добре усвідомлюючи,

У «Свiтлi вечiрньому» ця стихiя, хоч i має «мертве обличчя» (бо скроплена вдовиними слiзьми), але водночас пахне «рiдним обжитим домом». Те, що лiрика Іри-ни Жиленко переважно мiська, аж нiяк не означає, начебто її лiрицi стихiя землi чужа. Недаремно у своєму есе «Homo feriens»* авторка «по-садiвниць-ки» окреслює своє мiсце у цьому свiтi: «…Я – просто я. Органiка, сама природа, явлена в людинi. Я – сплеск радостi од цвiтiння тiла i душi.

Ірина Жиленко біографія скорочено української поетеси та письменниці викладена в цій статті. Ірина Жиленко коротка біографія. Ірина (Іраїда) Володимирівна Жиленко народилася 28 квітня 1941 року в Києві. Її дитячі роки припали на грізний воєнний і повоєнний час, коли довелося і вчитися, і працювати одночасно. Закінчила вечірню школу робітничої молоді. 1964 року заочно закінчила Київський державний університет імені Тараса Шевченка. Потім працювала вихователькою в дитячому садку, згодом – у редакціях газет і журналів ( «Молодь України», «Літературна Україна», журнала «Ранок»). Перша книжка поете

Ирина Жиленко — если не самая яркая звезда того направления украинской литературы, которое именуется шестидесятництвом, то, пожалуй, самая лирическая, самая утонченная его представительница. А «Homo feriens» — «Человек празднующий», — книга ее воспоминаний, уже настолько популярная, что удостоилась собственной статьи в Википедии. … Непонятно, то ли счастливый случай, то